Холодний яр… Колиска українського визвольного руху з часів Гайдамаччини, чи навіть Хмельниччини, і аж до Перших визвольних змагань 1917-1922 років, Батьківщина українських гетьманів та отаманів.Землі, історія яких, буквально просочена ключовими подіями становлення української державності.Територія, яку сотні років населяли люди, здавалося б, незламного духу. Чому населяли? Тому, що сьогоднішнє населення холодноярських сіл 50-200чол і лише в найбільших дотягує до 800-1000. Чому здавалося б? Тому, що переважна більшість тих, що залишились — абсолютна протилежність своїх славних предків, за невеликим виключенням, звичайно, куди ж без диваків, інтузіастів, філантропів, добровольців, волонтерів, на таких часто тримається країна, і Холодний яр не виключення, але їх одиниці. Чому ж так сталось? Хто винен?.. Сталінська селекція? Голодомор? Глобалізація? Бездарна державна політика? Відсутність альтернативи таким любимим багатьма колгоспам? Мабуть все потроху, кожне з яких на своєму історичному етапі! Але факт залишається фактом — холодноярське «українське сите селянство», як писав Троцький, перетворилося, на мій скромний субєктивних погляд, в приклад бідності, безгосподарності та занепаду. Звичайно, українське село, як явище, на сьогодні занепадає, маргіналізується і поволі зникає, але невиправдані очікування описаних Горлісом-Горським і змальованих в уяві картин, боляче бють по психіці. Хоча є дещо, що століттями незмінно, але це краще дивитися…
Вся музика славетного гурту Кому Вниз та на вірші Тараса Шевченка.
ОДРАЗУ ВИБАЧЕННЯ ЗА ШУМ У ЗВУКУ. Неочікувано для нас цей день виявився дуже вітряним і зіпсував нам більшість записаного матеріалу. Подяка @Oleksandr Kohan за монтаж та витягнутий результат з пошкоджених та різнобарвних матеріалів.
15 березня, ще до введення карантину, коли ця вся історія лишень розпочиналась ми вирушили в одноденний похід до закинутих фосфоритних штолень ( шахт) якими рясно всіяний Ушицький каньйон. Розробка цих шахт розпочалася наприкінці 19 століття, а на початку 20 століття південне Поділля відігравало важливу роль в шахтарській промисловості Російської Імперії, а по видобутку фосфоритів було на перших місцях. В часи другої світової війни у цих місцях, за ініціативи німецької влади, було прокладено систему вузькоколійних доріг, якою видобута порода доставлялася до залізниць. Вичерпали шахти себе наприкінці 40-х років, після чого більша частина входів до них була завалена, а вузькоколійні дороги розібрані. Також ми побували в гостях у одного з небагатьох жителів села Черкасівка. Епізод який який за спогадами діда відбувся у 1947 році насправді мав місце у 1949 році, коли бойовиками Віньковецького надрайонного проводу ОУН було пограбовано колгоспний млин, а муку роздано власникам квартир на яких переховувались повстанці. Ну і звичайно прекрасна Подільска природа)
Юрист Елена Лукаш, в прямом эфире нашего в ток-шоу «ВАЖЛИВЕ» с Максом Назаровым.
Обсуждаемые темы:
00:00 Чей борщ?
6:00 Прощание с Геннадием Кернесом?
10:50 Почему Зеленский молчит о Кернесе? Зеленский — гнида?
16:00 Бужанский о похоронах Кернеса;
17:25 История о Кернесе, как муже;
25:00 Кличко на похоронах Геннадия Кернеса;
30:00 Рейтинг Владимира Зеленского;
35:50 Кредиты 3-5-7?
44:10 Зеленский проиграл судьям КСУ;
52:10 О побеге Виктора Януковича;
58:00 Крылатые цитаты Геннадия Кернеса.
Як зробити кар’єру на війні з Росією, здобути героїчний ореол, але при цьому залишитися людиною з темним минулим. Ця історія руйнує імідж одного командира, дбайливо створений деякими олігархічними медіа. Про неї воліли мовчати більшість телевізійників. Але «Закрита зона» завжди говорила про те, що інші хочуть приховати. Отже, хто такий екс-комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко, чи Костянтин Грішин у минулому житті?
Як Семену Семенченкові вдавалося приховувати свої оборудки та що відбувалося з тими, хто викривав його, дивіться у «Закритій зоні» Володимира Ар’єва на «Прямому».
Жителька села Старі Бабани (Уманський район) розповідає про життя та побут селян 20-го століття та часи другої світової війни. Також детально пояснює як облаштована Піч/груба.
Розповіді інших односельчан: youtu.be/UZv9K90wP5Q youtu.be/fxnwjudzfhM youtu.be/KIBW0q8UQLo
Якщо Вам сподобалось відео — підтримайте канал фінансово:
На карту «Приват»: 5168 755438040954 (Гривня)
На карту «Приват»: 5168 757389097082 ($)
Этот фильм, своеобразная прогулка в прошлое и настоящее Черновиц.
Прогулка по городу, который является уникальным творением разума, рук и сердец многих поколений черновчан -представителей разных культур
религий и народов.
МАРИНА ЛЯДОВСКАЯ Новосибирск
Один из моих любимых сюжетов! Здесь уже не только музыка и прогулка, здесь рассказ, экскурс в историю, о которой,
я к своему стыду, мало что знала.
Какой важный фильм! Голос рассказчика ведет в прошлое Города, в его истокам и изначальной сути.
Сколько пришлось поработать с документами, архивными данными, сколько кропотливого труда!
Порой зритель не задумывается, какой ценой достался такой легкий в просмотре и удивительно
интересный фильм. Какая это творческая удача! Да, фильмы о Черновцах есть, но в Вашем фильме присутствует что-то такое,
что очень трудно поддается определению. Там есть особенная гармония, одушевленная.
И зритель следует за голосом автора, удивляется, восхищается, начинает понимать и видеть.
Для меня лично этот фильм стал открытием, новым наполнением, желанием узнать. Сколько в фильме исторических фактов,
сколько правды! Открывается то, что власть имущие в разные времена попытались стереть, уничтожить и забыть,
в угоду своим амбициям и мелкой выгоде.
Отбить память. Просто и не ново. История Черновиц, может, быть не очень интересует многих, ныне проживающих там граждан
свободной и независимой страны.
Что им сказать? А хотят ли они услышать? Вряд ли. Но, есть ведь в мире и другие, которые этот фильм Ваш
высоко оценили и горячо полюбили.
Многие и многие, которым это так важно. Как вы сказали, «…и снова эту землю завоевывали и делили…».
Многострадальный Город, как больно за него.
А старые фото- это целый мир, удивительный. И лица людей из прошлого, которые смотрят в объектив, улыбаясь.
Я не могу оторваться от этих лиц. Милые женские лица, мужчины, одетые в элегантные костюмы, дети
за ручку со своими папами и мамами.
Мы знаем, что это уже канун их трагедии, а они еще не знают. Смотрят на нас оттуда из своего дальнего далека.
У них пока есть дом, есть, где учить детей и молиться. И много чего еще могло бы быть у них…
Ваш фильм, документальность его, операторские приемы, все в совокупности дает в полной мере прочувствовать время.
И все это сделано с чувством огромной любви в Городу.
Мало кто теперь так может сказать о Черновцах. Вы — можете, но это великий труд. В конце фильма Вы возвращаетесь
к эпизодам войны, где бравый хор воспевает ту Украину, которая должна была поклониться фашизму в ноги. это больно и стыдно.
А то, что Вы сказали в финале – верно, просто.
В этом красота фильма и его сила! В его правде. За этот фильм – особый поклон и признательность всем, кто помогал Вам
в этом кропотливом труде!
Он — большая часть украинской истории, но его собственная история довольно трагична.
Василий Стус — поэт-шестидесятник, правозащитник, Герой Украины, борец за нашу культуру. Его пытались сломать, уничтожить, стереть из людской памяти. А он и поныне раздается стихами в сердцах украинцев.
В фильме изображены последние дни из жизни Стуса, а также его смерть в советском лагере в ночь на 4 сентября 1985 года.
Повний другий день та частина третього дня нашої подорожі. Могила полковника Петра Болбочана, нетрі Городоцького району, санаторій Сатанів, український Версаль, відрізане село Тернопільщини, джунглі Медоборів. Пізнавай Україну без косметики разом з нами!