Романюки із карпатського села Топільче випікають традиційний гуцульський хліб за особливим рецептом, грають на декількох музичних інструментах та володіють унікальними техніками співу. Голосом Параски Романюк захоплюються не лише в Україні, а й за її межами. Разом із чоловіком та сином вони щодня печуть хліб та продають його в навколишні села. Поки печуть — співають. Так вони бережуть, відтворюють гуцульські традиції та передають свої знання іншим.
Традиція виробництва овечого сиру на полонинах продовжується. Ця полонина, яка знаходиться прямо під Попіваном (Чорногора), особливо рясніє краєвидами та своєрідною атмосферою.
Село Яворів відоме тим, що саме тут поширена традиція ліжникарства – створення ковдр з овечої вовни. Раніше ця традиція була поширена серед гуцулів, але вдалося її зберегти лише у одному селі. Гуцули вважають, що ліжники – це їх унікальний винахід і таких виробів більше не створюють ніде.
Документальний фільм про гуцульську культуру. Подивіться якой буває Україна.
Документальный фильм о гуцульской культуре. Посмотрите какой бывает Украина.
Відеоблог про те як експедиція відвідала Бакоту, відвідали кораблебудівальників в Усті та нарешті доїхали до Шершенців, де Дмитро Скорик з дружиною Надією створюють етносадибу.
У селах Полісся сьогодні збереглася традиція автентичного поліського співу. Старі Коні, Комори, Сваловичі. У цих та деяких інших поліських селах ще пам’ятають старі пісні, які тут раніше знали та вміли співати всі. Вчилися співати дуже легко й природно. Як дихати. Тепер, коли кількість сільських мешканців тут часом не перевищує 30 осіб і всі вони — літні люди, спів просто на вулиці чути дедалі рідше. Попри все, є серед місцевих ще ті, хто пам’ятає, зберігає, співає і, навіть, навчає співу.